Пригадайте, адже ми і самі в цей період життя нерідко відчували себе забутими, скривдженими, нелюбимими, усіма покинутими, нещасними. Чи близькі ви своїй дитині? Чи відомі вам її негаразди? Який він, ваш малюк? Веселий чи сумний, упевнений у собі чи постійно сумнівається, стриманий чи різкий, дружелюбний чи задиркуватий, чи вміє дружити з ровесниками, трудитися і гратися в колективі? Від усього цього залежить результат будь-якої діяльності, у тому числі і навчальної. Батькам дуже важливо постійно відчувати дитину, розуміти її поштовхи, мотиви вчинків, потреби. Необхідно будувати свої взаємини з нею м'яко, чуйно, делікатно, добросердечно, незлобливо, невимогливо. Адже звичайно діти спокійно сприймають зауваження дорослих, які зроблені доброзичливо, по-товариському, і, навпаки, – різко, грубо, напружено відповідають на роздратований, самовпевнений тон.

             Діти дуже люблять розмовляти, їм необхідне безпосереднє тісне спілкування, їм важливо ставити запитання й одержувати докладні відповіді на них. Вони не задовольняються односкладовими репліками. Цікаве таке спостереження: коли, хоча б на кілька годин, діти опиняються в обстановці дружніх розмов, задушевних бесід, близького спілкування і порозуміння, то вони поводяться стосовно сторонніх і, головне, один з одним поступливіше і привітніше. Більше того: якщо діти поперемінне спілкуються із дорослими різко протилежного стилю поведінки, то поводяться щоразу відповідно до того стилю, під впливом якого знаходяться. Роздратований або байдужий, чуйний або ворожий, повчальний або диктаторський тон дорослого майже автоматично викликає такі самі інтонації в дітей! А інтонації впливають як на поведінку дітей, так і на їхні взаємини. Пам'ятайте про це, дорогі батьки! Будьте терплячі зі своєю дитиною. Якщо в неї щось не виходить, відзначайте її успіхи, а не промахи, хваліть її і виявляйте надію, що завтра все вийде краще, ніж сьогодні.

                  Ніколи не говоріть малюкові, що він поганий, говоріть, що він погано вчинив. Не лайте і не карайте дитину, коли вона засмучена, вдарилася, перед сном або після сну. Поцілуйте її на ніч, обійміть. Скажіть що-небудь ніжне. Малюкові не повинно бути нудно. Грайтеся з ним, якнайбільше грайтеся. Без гри немає і не може бути повноцінного розумового розвитку. Діти граються не тільки тоді, коли бігають, змагаються у швидкості і жвавості. Гра може полягати й у великій розмаїтості творчих здібностей, уяви. Придумуйте якісь ролі, обмінюйтеся ними.Напевно, не подумають батьки і про те, що так і не зуміли викроїти тоді півдня, щоб піти з дітьми в зоопарк, поїхати за місто або просто погуляти і захопивши м'ячі, скакалки, ракетки, а потім удома за чаєм обговорити спільні враження. Адже саме ці сумісні заняття, спільні інтереси і сімейні захоплення, а не десятки куплених суконь і іграшок, кілограми апельсинів і цукерок згуртують сім'ю, закладуть дружбу. 

             Пам'ятайте, основа гарної поведінки дитини, основа її успіхів у навчанні – це атмосфера любові, порозуміння і поваги один до одного в домашньому колі, це стиль спілкування в сім'ї. ВИХОВУЙТЕ САМОСТІЙНІСТЬ Усі батьки прагнуть виховати свою дитину самостійною, мріють, щоб вона з малечку допомагала їм. Та не завжди вдається привчити дитя до самообслуговування, до посильної праці, оскільки батькам часто не вистачає терпіння навчити, зачекати, поки закріпляться навички та уміння. А потім дорослі дивуються , що дитина не самостійна, не вміє нічого робити, не допомагає. Отже , ці важливі для подальшого життя якості потрібно формувати з раннього дитинства. Нас примушує щось робити свідомий намір, мета , наша воля. Тому працювати треба над формуванням не лише умінь, а і свідомого бажання досягти свого, допомагати, робити приємність іншим. Найбільш дієвим механізмом створення таких поведінкових реакцій у дитинстві є імітація. Воля теж починає формуватися з перших хвилин життя , коли малюк має зробити певні зусилля, щоб отримати бажане, наприклад, дотягтись до материнських грудей. Тому не варто «бігти попереду паровоза», догоджаючи маленькій дитині. З перших днів вона має проявляти наполегливість і волю. Дайте їй змогу дотягнутися до іграшки , подолати перепону , привернути увагу дорослого – це тренування на витривалість, на характер. 

                Готовність долати труднощі створює умови не стільки для переживань, скільки для поступового прямування до мети. Часто батьки не дають розвиватися далі цій волі, адже дорослим легше швидко одягнути дитину, ніж чикати, поки вона сама пів години одягатиметься. Тому батьки через брак часу чи терпіння втрачають найсприятливіший період для формування навичок самостійності, який у психології називають «кризою трьох років», або кризою «я сам». Вони не заохочують природне бажання робити все самостійно. Більш активні діти відстоюють цю свою установку, потрапляючи в розряд «непослухів», а більш пасивні(«зручні» для батьків) повністю підкоряються їх волі, щоб і дорослими не піднятися до відповідальності за своє життя та за свої досягнення в ньому. Якщо маленька дитина хоче допомогти , треба дозволити їй, наприклад, помити посуд чи зібрати сміття, витерти за собою розлите молоко. Навіть якщо вона щось розіб’є чи буде робити повільно, треба заохочувати спроби. Тоді поволі такі дії, така модель поведінки входить у звичку. Але якщо відмовити дитині у її прагненні до самостійності, то втрачається головне – дорогоцінний час. Згодом однаково доведеться ставити дитину перед фактом, що вона має виконувати якусь домашню роботу, допомагати батькам. Навіть якщо в дитини тепер немає бажання це робити, її слід терпляче привчати, наприклад розповідаючи історії про те, як це вміння виручило вас свого часу. 

Спонукати до самостійності можна різними способами, зокрема ввести дитину в колектив, де вона буде змушена самостійно себе обслуговувати. Тим часом, батьки ніби і не примушують щось робити, але дитина під тиском середовища і обставин змушена вчитися життєвим навичкам. Самі вони не з'являться і не розвинуться-батьки для цього мають активно організувати простір дитини, регулярно займатися її вихованням. Адже воля дитини формується під впливом дорослого. Тому правильно буде витрачати більше часу, але почистити картоплю чи помити чашки разом з дитиною, а не робити це замість неї. 

                Нині дедалі складніше сформувати навички наполегливості, працьовитості та самостійності, бо людина, захищена цивілізацією, усе менше наражає себе та своїх дітей на непохитні вимоги природи на зразок «не побігаєш – не пообідаєш». Та батьки мають усвідомити, що функціональні навички дитини – це крок до її впевненості в собі. Що раніше дитина опанує корисні навички, то краще самовизначиться та відчує себе самостійною.